«Російський військовий корабель, йди на*уй», - саме ця фраза стала гаслом українців у їх війні проти російської агресії. Сьогодні вони друкують її на футболках і поштових марках, пишуть на плакатах і згадують в піснях. Її, як мантру проти страху, про себе повторюють українці, які ховаються у підвалах та бомбосховищах від ворожого обстрілу.

«Російський військовий корабель, йди на … », - саме ця фраза стала гаслом українців у війні проти російської агресії. Цими словами в перший день війни українські захисники острова Зміїний відповіли російському короблю на пропозицію здатися 

Цими словами в перший день війни українські захисники острова Зміїний, що знаходиться у Чорному морі приблизно в 50 км від узбережжя України, відповіли російським кораблям Чорноморського флоту на пропозицію здатися. На той момент на острові перебували прикордонники та морські піхотинці. Деякий час вони вважалися загиблими.

28 лютого ВМС України повідомили у Facebook, що захисники Зміїного живі та знаходяться в російському полоні. Серед них, кажуть, Роман Грібов - саме йому світ приписує слова, які увійшли в історію. Подробиці полону залишаються невідомими.

Ми поговорили з Тетяною, матір’ю героя (прізвище залишається інформацією редакції). І дізналися, якою була їхня остання розмова та хто чекає на Романа вдома у маленькому українському містечку Золотоноша Черкаської області в центральній частині країни.

З матір’ю Романа спілкувалась українська журналістка Марія Ціпцюра, яка співпрацює з Onet і готує матеріали для української служби Onet. 

Роман Грібов. Фото з сімейного архіву 

Розкажіть, як ви тримаєтесь? Чи є нова інформація про хлопців? Де вони зараз?

Мені як матері, звичайно, дуже важко зараз. Але і гордість розриває душу. Ви навіть не уявляєте, як я пишаюсь своїм сином! День тримаюсь, день – ні. Він же моя дитина. І герой. Але треба бути мужньою. Я сама воїн. І син мій – воїн. Де він зараз і як – не знаю. Мені нічого не повідомляють.

Розкажіть більше про Романа. В СМІ писали, що він прикордонник. Чи давно служить?

Ні, він у морській піхоті. Мій син воює вже четвертий рік. Це його другий контракт. Спочатку був в зоні бойових дій на сході України. Навіть медаль мені привіз «Ветеран війни» за службу. Їх давали хлопцям, що поверталися з АТО. Я її, звичайно, бережу. Потім у морську піхоту пішов, зараз вже молодший сержант. У нього і його товаришів по службі дуже серйозна підготовка. І іноді я уявляю, як їх зараз розриває у полоні, що вони там, а загарбники по нашій землі ще ходять. Вони якби вирвалися, то москалі вже тікали б. Справжні мужні воїни.

Тетяно, а розкажіть, коли востаннє ви спілкувалися з Романом? Про що була розмова?

Ще за два місяці до початку війни їх з прикордонниками відправили на Зміїний острів. І тоді вже там було не спокійно. Щось чула про ворожі дрони, які вели розвідку. І Роман мені так впевнено казав: «Мама, війна буде». А ми не вірили, думали, що не буде ніякої війни. 24-го зранку він відправив мені гроші і сказав, щоб купила продуктів. Я ще почала питати: «Синок, що настільки все серйозно?». А коли вже ворог почав наступати, він на секунду зателефонував і сказав: «Мама, тримайся. Почалося. Війна, мама». А потім додав: «Дуже гаряче у нас, мама. Все, бувай» і поклав слухавку. Більше ми не розмовляли. А потім президент Зеленський виступав, сказав про наших героїв на Зміїному, схилив голову і додав: «Нажаль, ніхто не вижив». Так я наче сама померла в той момент. Таке відчуття, що в тебе відбирає ноги, руки. Слава богу, через якийсь час дізналися, що живий.

Коли з’явився запис з цією самою легендарною фразою, ви відразу впізнали голос сина?

Знаєте, коли я перший раз почула той запис, я спочатку плакала, кричала і не вірила, що це він. Була істерика. Але потім, коли трохи заспокоїлась, навіть записала його голос на диктофон. Слухаю щовечора. Коли почався наступ, саме мій син був у рубці, і з рубки лунає його голос. Мій рідний голос. Ніколи не думали ми, що Рома Глібов з маленького містечка під Черкасами стане відомим на весь світ своїм гаслом. Такий сміливий! Його ж могли за цю фразу першим розстріляти!

Який він у повсякденному житті?

Він у мене дуже вихований. Я як мати від нього ніколи не чула жодного матюка. І тут він так сказав, що тепер це і не мат. Сьогодні всі, хто захищає Україну, - герої. ВСУ, морська піхота, прикордонники, волонтери, медики. Перед ними всіма я стою на колінах і схиляю голову. Але саме фраза мого сина стала гаслом війни проти окупанта. І ця фраза підбадьорює дуже багатьох. Коли стає зовсім скрутно, згадуєш її і думаєш «та пішли ви туди, куди той корабель». І стає легше.

Золотоноша – невелике місто. Всі ж один одного знають. Як люди в місті вас підтримують, допомагають?

Всі мої люди мене підтримали. Хто їжу ніс, хто копійку. Всі йшли й шли до нас. Я навіть брати не хотіла. Ніби на сині заробляю. А вони мені сказали «ти нас просто обійми» і більше нічого не кажи. Знаєте, наші воїни тримаються там. А ми тримаємося тут. Сьогодні кожен допомагає один одному, чим може. Наші захисники мають нами пишатися, коли повернуться з полону.

А хто чекає Романа вдома: дівчина, друзі? Як будете зустрічати героя, коли повернеться?

Зустрічати сина буду на колінах. Він же герой! Рома добрий дуже хлопець, завжди всім допомагав. Так що ми його тут всі чекаємо. Коли сказали, що його вже немає в живих, так весь район, де Рома ріс, плакав. Всі за Ромкою плакали. Бо він хороша людина, він – «душа». У Золотоноші його дівчина чекає. Інна звуть. Дуже любить його і говорить мені: «Тетя Таня, я ж його дочекаюсь». І ми дочекаємося. Ми всі за них молимся. Кожна мама, чий син зараз у полоні. І я вірю, що нас почують небеса.

Марія Ціпцюра (ONet Україна )