Чергова порція поганих новин для русні. А нам трішки інформації, яка посилить нашу впевненість в перемозі. Як казав один розумний чоловік. Ми воюємо не за Україну. Ми воюємо за розпад Росії, який забезпечить нам мир.
--
96 тисяч працівників у Росії відправили до простого на тлі відходу західного бізнесу.
Про це сьогодні на засіданні ради федерації заявила віце-спікер верхньої палати парламенту рф (як важко виправляти великі літери на маленькі) Галина Карелова. Ще 36 765 організацій, де працюють 8,4 мільйона росіян, заявили про зміни режиму зайнятості, додала вона.
--
Чемпіонат світу з плавання в Казані скасовано.
Всеросійська федерація плавання оголосила зняття російських спортсменів з усіх турнірів Міжнародної федерації плавання.
Міжнародна федерація плавання порушила справу щодо дворазового чемпіона Олімпіади Євгена Рилова за відвідування мітингу у "Лужниках"
--
Західні лізингодавці вимагали повернути їм понад 500 літаків на $20 млрд.
"Вже запити надійшли на більш ніж 500 літаків іноземного виробництва. Ми зараз визначаємося з урядом щодо їхнього викупу, я вам просто скажу обсяг викупу – це $20 млрд за залишковою вартістю, якщо викуповувати те, що ми недоплатили. Це дуже велика сума", - заявив голова Мінтрансу рф Віталій Савельєв.
--
У Криму хочуть націоналізувати [відібрати] готелі, що належать українським власникам, які підтримали режим у Києві, повідомив Аксьонов.
Який бізнес потім захоче заходити на ринок, де будь-що та будь-коли можуть просто відібрати на рівні держави?
--
У Москві відбулася зустріч російського олігарха Петра Авена та казахського мільярдера Олександра Машкевича. Під час зустрічі Авен зазначив, що російські олігархи вкрай роздратовані політикою путіна. Санкції, накладені на Росію та конкретних бізнесменів через війну в Україні, боляче вдарили по статках російських мільярдерів.
Представники російського великого бізнесу зараз шукають шляхи впливу на диктатора або його близьке оточення з силового блоку. Але це посилюється тим, що путін перебуває у жорсткій ізоляції та практично нікого до себе не підпускає. Насамперед, олігархів, яких він вважає ненадійними. Втім, великий російський бізнес уже готовий до радикальних кроків. Окремі олігархи навіть обговорюють оплату фізичного усунення путіна.  - головне управління розвідки України.
Пошвидше би усунули діда. Бажано живого, щоб легко не відбувся і ще довго його возили по судах по всій Європі, як живий приклад того, що стається з диктаторами. А тоді ув'язнили його в Маріуполі і подивимось, скільки годин він там проживе.
--
Фінляндія не видасть ліцензію для АЕС, яку будує Росатом.
Про це заявив 22 березня міністр економічного розвитку Міка Лінтіля під час дискусії у парламенті країни.
--
Проекти "Сахалін-1" та "Сахалін-2" можуть бути заморожені.
Прем'єр-міністр Японії Фуміо Кісіда заявив, що зараз економічна співпраця Росії та Японії неможлива, якщо вона стосується «всього лише бізнесу».
«Ми маємо різні економічні проекти з росією. Якщо дивитися на ці різні проекти, насамперед проекти "Сахалін-1" та "Сахалін-2", думаю, що потрібно серйозно проаналізувати, чи це просто бізнес або щось, що відповідає нашим національним інтересам. Я вважаю за неможливе співробітництво з Росією, якщо йдеться просто про бізнес»,— сказав Кісіда.
--
Канцлер Німеччини закликав запровадити ембарго на російські нафту та газ.
Тобто фактично перестати транспортувати з Росії нафту та газ. Олаф Шольц заявив, що європейські санкції проти Росії мають бути не короткостроковим заходом, але тривалішим конфліктом.
Нагадаємо, раніше Німеччина чітко виступала проти запровадження ембарго.
--
Латвія, Литва, Естонія та Польща закликають закрити автодороги для вантажівок із Росії та Білорусі.
--
Влада острова Мен позбавила реєстрації літаки 8 російських мільярдерів.
Так їм літаків і не потрібно - і так нікуди літати.
--
Путін доручив приймати оплату за російський природний газ лише у рублях.
Надії діда на те, що Європа в паніці почне скуповувати рубль для розрахунків навряд чи виправдається, адже зручніше потерпіти поки росія розпадеться, а вже потім думати далі. Тим більше русня не єдиний поставщик газу.
--
ЗМІ пишуть, що у центрі Москви невідомий кинув коктейль Молотова у стіну Кремля.
Напевно його зомбувала фекалія бандерголуба. Або куснула генно-модифікована гуска правого сектора. Для звільнення кремлівської стіни потрібне негайне коврове бомбардування по ній.
--
Анатолій Чубайс пішов з посади спеціального представника президента Росії з питань сталого розвитку та виїхав з країни, повідомляє Bloomberg з посиланням на два поінформовані джерела. Хорошим він від цього не стане, але ознака того, що щурі тікають з тонучого корабля - очевидна.
--
У Москві пропадають із продажу дитячі нурофен та панадол.
В аптеках Москви та Підмосков'я, а також на великих аптечних маркетплейсах знизилася кількість імпортних дитячих жарознижуючих та знеболювальних у форматі сиропів. Йдеться про два препарати парацетамолу – ефералган і панадол – виробництва французької Upsa та британської GlaxoSmithKline (GSK), а також про нурофен для дітей британської Reckitt Benckiser.
Ми не настільки звірі, щоб агресивно висловлюватись в сторону дітей (ми не русня). Лише побажаємо їм не хворіти до того часу, поки кацапстан не розпадеться.
--
Прем'єр-міністр Латвії Криш'яніс Каріньш заявив, що, можливо, настав час скоротити видачу тимчасових видів на проживання росіянам, пише Delfi.
--
США планують заблокувати 132 млрд доларів золотого резерву росії.
Міністр фінансів Сполучених Штатів Джанет Єллен обговорить внесений до Конгресу законопроект про введення санкцій проти осіб, які беруть участь в операціях із золотом із запасів Центробанку росії на 132 млрд доларів, повідомив портал Axios.
--
Далі буде. Ну і гори-гори ясно!

"Мы не можем зарабатывать так, как зарабатывали раньше", - пожаловался Илья Варламов.

24 февраля 2022 года Россия вторглась в независимую Украину и устроила здесь полномасштабную войну. В связи с этим Европа ввела санкции против РФ, под которые попала и информационная сфера.

Так, российский журналист Илья Варламов пожаловался, что из-за войны в Украине и введенных против РФ санкций YouTube-блогеры не могут зарабатывать так, как раньше. Поэтому он решился попросить пользователей сети о финансовой поддержки. 

"Рекламодатели отказываются от контрактов из-за того, что Ютуб может быть скоро заблокирован. Монетизация роликов для России закрыта. Мы не можем зарабатывать так, как зарабатывали раньше. Но нам хочется оставаться с вами на связи и рассказывать о том, что происходит. Если вам нравится, что мы делаем, просим вас поддержать нашу команду", - написал Варламов в Facebook.

При этом пользователи сети отметили, что никаких пожертвований оккупантам делать не будут, а эти деньги они направят на помощь Украине.

"Осваивайте любую строительную профессию - скоро надо будет восстанавливать Украину", "На данный момент деньги идут в Украину", "Ну, вы это, держитесь", "Идите вслед за русским кораблем. Нам есть, кого поддерживать, и это - Украина", "Можете ёлки пустить на гробы. Очень скоро будет мегаприбыльно. Не благодарите", - пишут пользователи сети в комментариях.

У Зеленского отметили, что из информационного пространства исчез не только глава Минобороны РФ, но и другие ключевые политические фигуры страны-оккупанта. 

Советник главы Офиса президента Михаил Подоляк прокомментировал внезапное исчезновение министра обороны РФ Сергея Шойгу из публичного пространства. Он назвал исчезновение Шойгу "интересным", но заметил, что из информационного пространства исчезли еще несколько ключевых политических фигур страны-оккупанта.

Шойгу не появляется на публике уже около двух недель. Его нет в эфире федеральных каналов и на публичных протокольных мероприятиях. Исчез и начальник Генштаба Герасимов. 

"Исчезли. Нет также системных и важных протокольных заявлений других тяжеловесов, включительно с главами спецслужб Патрушевым, Бортниковым, Нарышкиным. Также исчезли из обязательных протоколов. Громче, чем обычно, молчат экономисты – премьер Мишустин, глава ЦБ Набиуллина, министр Решетников. Словом, все намертво исчезли даже из публичного протокольного пространства", - отметил Подоляк.

Он отметил, что в публичном пространстве остался лишь один верный слуга Путина – глава МИД Сергей Лавров. А, ну и еще пресс-секретарь Дмитрий Песков иногда появляется на публике с безумными заявлениями.

Напомним, что министр обороны РФ Сергей Шойгу внезапно исчез из публичного пространства. Последний раз он появлялся на публике 11 марта. Уже 12 дней журналисты его не видели.

В окружении главы Минобороны страны-оккупанта обсуждают, что у него проблемы с сердцем.

Уже 121 дитина. І при цьому ми відповідно до всіх цивілізованих норм беремо їх в полон, годуємо, ховаємо від обстрілів під час тривоги, надаємо медичну допомогу та нормальні умови для життя. При тому, що вони вбивають наших дітей, ґвалтують наших жінок та плюндрують наші землі.
Чи це не вияв незламної людяності, яка живе в серцях українців? Чи це не вияв тої моральності, яку ворог прагне в нас знищити?
А цим безславним звірам все одно дістанеться по заслузі. Встократ дістанеться!

„Я зупиняла багато автомобілів, які їхали до кордону, і просила, щоб підвезли мою стареньку, бо вона не могла вже ходити. Усі мені відповідали, що не допоможуть, а оскільки вона не може йти, то я маю її залишити. Мій чоловік був зі мною і сказав, що ми з усім впораємося, що ми дамо собаці стільки часу на відпочинок, скільки вона потребує, а якщо це не допоможе, то він її понесе”, – розповідає Аліса, власниця сучки, історія якої зворушила світ. 

Аліса розповідає нам про втечу з України 

Фото особи в капюшоні, яка несе німецьку вівчарку на руках, облетіло майже весь світ. У мережі з'явилося багато інтерпретацій історії за кадром, але жодна не відповідала на сто відсотків дійсності. Медійні заголовки повідомляли, що 13-літнього собаку ніс чоловік, жінка або ціла сім'я почергово. Одні говорили, що вони йшли з Києва, інші - що з міста, віддаленого на 17 км від польського кордону. Фейсбуком ширилися розповіді про організації, які повинні були дати укриття опікунові, а вівчарці гарантувати ветеринарний догляд. Під одним із таких постів я знайшла осіб, які спростовували цю інформацію, адже це вони самі фактично допомогли сім'ї з України і їх чотириногому приятелеві. Завдяки їм мені вдалося дістатися до Аліси, яка зробила відоме фото чоловіка, котрий несе вівчарку.

Як насправді звучить історія, яка за допомогою одного лише фото зажила власним життям? Про це розповіла мені Аліса, власниця сучки на фото, яку кличуть на ім'я Пуля, тобто Куля.

У мережі з'явилося багато версії історії твого чоловіка і собаки. Розкажи, як було насправді?

Аліса: Так, навколо цієї історії виникло багато пліток. Лише в моєму першому інтерв'ю для The Guardian події подано правдиво.

Коли ми доїхали до кордону, черга з авт становила 17 км. Автобуси не брали нас через собаку, тому одразу після приїзду ми вирішили йти пішки. Була четверта година

ранку. Температура становила -7 градусів. Навколо були гори і гірські річки. Діти мерзли і плакали, собакам було важко йти, а моя мама була дуже легко одягнена. Але ми йшли. Спочатку моя 12,5-літня сука, німецька вівчарка, йшла нормально, але потім почала дуже стомлюватися. Моя сім'я пішла вперед, а мій чоловік і я залишилися з нею та допомогли їй в дорозі. Ми зупинялися, давали її воду - вона відпочивала, а потім вставала і йшла далі.

Я зупиняла багато автомобілів, які їхали до кордону, і просила, щоб підвезли мою стареньку, бо вона не могла вже ходити. Усі мені відповідали, що не допоможуть, а оскільки вона не може йти, то я маю її залишити. Мій чоловік був зі мною і сказав, що ми з усім впораємося, що ми дамо собаці стільки часу на відпочинок, скільки вона потребує, а якщо це не допоможе, то він її понесе. Пуля майже всю дорогу йшла сама, але ми давали її час, щоб вона напилася води і трохи полежала. Моментами вона навіть не могла самостійно стояти, тоді мій чоловік брав її на руки. Український закон забороняє чоловікам перетинати кордон, тому мій чоловік міг провести нас лише до кордону, а потім повернувся в Україну.

Аліса розповідає нам про втечу з України 

Чи відразу після початку війни ти вирішила виїхати? 

За день до початку війни помер мій батько, тому, не дивлячись на все, ми мусили організувати похорон. Потрібно було зібрати багато документів, але керівні органи Києва були евакуйовані і не могли нам їх передати. Вибухи було чути в цілому місті, безперервно вили сирени, але ми хотіли, щоб похорон відбувся. Увечері того ж самого дня нам відмовили у похороні, бо адміністрація міста зупинила роботу. Ми не втрачали надії, але наступного дня також нічого не вдалося владнати, оскільки вони вже навіть не піднімали слухавки. Потім ми дізналися, що міські служби евакуювалися з міста. Мій тато залишився в морзі, і, на жаль, нам нічого більше не вдалося зробити. Ми разом із сестрою вирішили, що ми мусимо виїхати.

Де ви провели ніч перед виїздом?

Увечері ми пішли шукати бомбосховище, до якого могли б піти, якщо б почалося бомбардування. На жаль, ані до сховищ, ані до метра не можна було входити з собаками, отже ми вирішили залишитися в домі і в разі нападу спуститися до підвалу. Протягом усієї ночі я не спала, тільки прислухалася до сирен і вибухів, щоб розбудити всіх вчасно. Всі ми мали на собі одяг, щоб у разі чого швидко дістатися до підвалу. Протягом всієї ночі я нарахувала десять вибухів. Від якогось із них тріснуло віконне скло в кімнаті, де спали діти.

Якою кількістю осіб ви вирішили виїхати з міста?

Першою виїхала моя сестра і її сім'я, а потім ми, тобто - я, мій чоловік, моя мама, двоє дітей, теща, бабуся чоловіка і дві собаки. Ми виїхали дослівно 15 хвилин після моєї сестри і пробували їхати тими ж самими дорогами, але багато мостів було вже підірвано, і ми мусили змінювати трасу. Ми направлялися до села - єдиного місця, в якому ми маємо старий дім і де ми можемо зупинитися. Воно знаходиться 140 км від Києва. Немає там води, туалет назовні, а найближчі магазини є лише в сусідньому селі, поряд немає навіть автозаправок. Ми провели там ніч, під час якої у небі літали військові літаки. Це було жахливо, особливо для дітей, які дуже боялися.

Як вам вдалося дістатися звідти до Польщі?

Моя фірма організувала для працівників переїзд до Польщі і Німеччини. Ми багато дискутували про це з чоловіком, але це був шанс на порятунок дітей. Це було для нас тяжко, бо ми разом 17 років і тепер мусили роз'єднатися за таких трагічних обставин. Ми залишили село наступного дня о 12:00. 

Аліса розповідає нам про втечу з України

До Peugeot 307 ми сіли всі, бо тільки цей автомобіль був заправлений бензином і мав газову установку. В автомобілі було дев'ять осіб і дві собаки; за кермом був чоловік моєї сестри, а мій чоловік сидів попереду разом із собакою. Я, моя мама, моя сестра і четверо дітей віком 10-15 років сиділи позаду. Нашу собаку ми поклали в багажник.

Ми їхали від 12:00 до 4:00 ранку наступного дня. О 4:00 ранку ми доїхали до місця, з якого починалася 17-кілометрова черга до кордону з Польщею. Можна було йти звідти пішки або їхати автобусом, але нам відмовляли на вхід до автобуса, бо ми мали тварин. Тому ми пішли пішки. Було дуже холодно, -7 градусів, довкола були гори і гірські річки. Діти плакали від холоду і втоми, але йшли далі. До кордону ми дійшли о 8:00 ранку. У цьому місці мій чоловік мусив нас залишити і повернутися в Україну. 

Як виглядала ваша подальша дорога?

Далі чекали на нас червоні намети, до яких ми ввійшли ще з однією дитиною, оскільки одна з жінок попросила нас про допомогу. У червоних наметах чекають на можливість переходу через кордон, і ми перебували там до 17:00, тобто понад вісім годин. Тільки після цього ми пройшли паспортний контроль.

Де ти тепер і хто з тобою?

Моя фірма дуже нам допомогла. З-під кордону забрали нас друзі мого вчителя англійської на фірмі, Хуг. Приїхали за нами трьома автомобілями. Моя собака їхала у величезній просторій скрині і всю дорогу до Варшави спала спокійно. Нас привезли до друзів Хуг - Філіпа і Ренати. Нарешті ми могли нормально виспатися. Вони подбали також про наших собак, які відразу отримали їжу. Всю дорогу я несла з собою майже 5-кілограмову сумку собачої їжі, але Пуля не хотіла вже її їсти. Коли Філіп і Рената побачили, з якою радістю наші собаки їдять їхній корм, то поділилися цілим своїм запасом, а потім ще купили нам величезний пакет.

Наступного дня знайомі Філіпа і Ренату, Павло і Оля, надали нам свою велику квартиру, в якій ми маємо набагато більше місця. Усі люди, яких ми тут зустріли, дуже допомагають. Протягом усього часу допомагають з документами, школою, квартирами, польськими репетиторами і так далі. Їхня допомога така велика, що навіть не можу це описати. 

Зараз всі ми мешкаємо разом: я і двоє моїх дітей, моя сестра і її двоє дітей, а також мама і дві собаки. Павло і Оля оплатили також ветеринарну лікарню для наших собак. Тварини були щеплені і отримали ветеринарний догляд. Пуля мала проблему з вухом, але процедури їй допомогли. Їй дали також знеболювальні засоби для лап, що боліли після довгої дороги. Після всіх аналізів лікар констатував, що наша старенька має ідеальні результати, як на свій вік. 

Чи ти маєш контакт із сім'єю і друзями, які залишилися в Україні?

Я щоденно спілкуюся з моїм чоловіком, який перебуває в Україні. А також з усіма моїми друзями, які зараз в Києві, Київській області, селах або їдуть до кордону з Польщею.

Дякувати богу, мої друзі живі. Але в Україні щоденно вмирають рідні моїх друзів і моїх знайомих. Усі переживають неймовірно тяжкі хвилини, через бомбардування мусять безперервно ховатися в сховищах і підвалах. Психічний стан дітей погіршується з кожним днем. Я плачу кожного разу, коли переглядаю новини. Я не розумію, чому гине стільки людей? Чому цю війну не зупинять?

Чим ви займалися до війни?

До війни ми мали з чоловіком чудове життя. Ми багато вчилися, розвивалися - ми обрали професії, які приносили нам задоволення. Мені 35 років і я працюю програмісткою Python-у в німецькій фірмі Raumschmiede. Цього літа я повинна отримати диплом бакалавра з інформатики у Київському національному економічному університеті. Я приходила багато курсів і розвивалася у цьому напрямі, бо я це люблю.

Моєму чоловікові Дмитру 36 років, нещодавно він закінчив Cisco International Certification, CCNA, і продовжував підготовчий курс для сертифікації CCNP. Він працював інженером з інсталяції мережі оптичних кабельних ліній, а потім став інженером мережі Cisco.

Наші діти ходили до музичної школи. 12-літня Саша грала на перкусії, а 10-літня Емма на фортепіано і приходила курси програмування. Ми мали добре життя і великі плани. Ми часто ходили до ресторану, до кінотеатру, діти розвивалися у багатьох напрямках, ми жили насичене життя.

Ви залишитеся у Варшаві чи плануєте десь виїхати?

Ми залишаємося у Варшаві, діти вже провели перші дні в польській школі.

Чи ви потребуєте зараз допомоги? Чи є ще щось, що можна для вас зробити?

Я не можу відповісти на це питання. Я не звикла просити і мені важко прийняти допомогу. Усе життя я обожнювала давати і приносити задоволення комусь. Ця війна перевернула все догори дриґом. Ми залишили все наше життя в Києві, а я тепер мушу спробувати побудувати все заново. Я не знаю, як ми справилися б, коли б не всі люди, які допомогли нам у Польщі. Я за це дуже вдячна. Стосується це навіть сусідів, які спроможні на такі прості речі, як пригостити дітей солодощами. Я також вдячна всій Польщі за можливість втечі від війни, за освіту для дітей, за безкоштовний транспорт. Я вдячна всім полякам, які щиро переживають з нами цей скрутний час. Я не очікувала такої великої підтримки і допомоги.

ONet Україна

«Російський військовий корабель, йди на*уй», - саме ця фраза стала гаслом українців у їх війні проти російської агресії. Сьогодні вони друкують її на футболках і поштових марках, пишуть на плакатах і згадують в піснях. Її, як мантру проти страху, про себе повторюють українці, які ховаються у підвалах та бомбосховищах від ворожого обстрілу.

«Російський військовий корабель, йди на … », - саме ця фраза стала гаслом українців у війні проти російської агресії. Цими словами в перший день війни українські захисники острова Зміїний відповіли російському короблю на пропозицію здатися 

Цими словами в перший день війни українські захисники острова Зміїний, що знаходиться у Чорному морі приблизно в 50 км від узбережжя України, відповіли російським кораблям Чорноморського флоту на пропозицію здатися. На той момент на острові перебували прикордонники та морські піхотинці. Деякий час вони вважалися загиблими.

28 лютого ВМС України повідомили у Facebook, що захисники Зміїного живі та знаходяться в російському полоні. Серед них, кажуть, Роман Грібов - саме йому світ приписує слова, які увійшли в історію. Подробиці полону залишаються невідомими.

Ми поговорили з Тетяною, матір’ю героя (прізвище залишається інформацією редакції). І дізналися, якою була їхня остання розмова та хто чекає на Романа вдома у маленькому українському містечку Золотоноша Черкаської області в центральній частині країни.

З матір’ю Романа спілкувалась українська журналістка Марія Ціпцюра, яка співпрацює з Onet і готує матеріали для української служби Onet. 

Роман Грібов. Фото з сімейного архіву 

Розкажіть, як ви тримаєтесь? Чи є нова інформація про хлопців? Де вони зараз?

Мені як матері, звичайно, дуже важко зараз. Але і гордість розриває душу. Ви навіть не уявляєте, як я пишаюсь своїм сином! День тримаюсь, день – ні. Він же моя дитина. І герой. Але треба бути мужньою. Я сама воїн. І син мій – воїн. Де він зараз і як – не знаю. Мені нічого не повідомляють.

Розкажіть більше про Романа. В СМІ писали, що він прикордонник. Чи давно служить?

Ні, він у морській піхоті. Мій син воює вже четвертий рік. Це його другий контракт. Спочатку був в зоні бойових дій на сході України. Навіть медаль мені привіз «Ветеран війни» за службу. Їх давали хлопцям, що поверталися з АТО. Я її, звичайно, бережу. Потім у морську піхоту пішов, зараз вже молодший сержант. У нього і його товаришів по службі дуже серйозна підготовка. І іноді я уявляю, як їх зараз розриває у полоні, що вони там, а загарбники по нашій землі ще ходять. Вони якби вирвалися, то москалі вже тікали б. Справжні мужні воїни.

Тетяно, а розкажіть, коли востаннє ви спілкувалися з Романом? Про що була розмова?

Ще за два місяці до початку війни їх з прикордонниками відправили на Зміїний острів. І тоді вже там було не спокійно. Щось чула про ворожі дрони, які вели розвідку. І Роман мені так впевнено казав: «Мама, війна буде». А ми не вірили, думали, що не буде ніякої війни. 24-го зранку він відправив мені гроші і сказав, щоб купила продуктів. Я ще почала питати: «Синок, що настільки все серйозно?». А коли вже ворог почав наступати, він на секунду зателефонував і сказав: «Мама, тримайся. Почалося. Війна, мама». А потім додав: «Дуже гаряче у нас, мама. Все, бувай» і поклав слухавку. Більше ми не розмовляли. А потім президент Зеленський виступав, сказав про наших героїв на Зміїному, схилив голову і додав: «Нажаль, ніхто не вижив». Так я наче сама померла в той момент. Таке відчуття, що в тебе відбирає ноги, руки. Слава богу, через якийсь час дізналися, що живий.

Коли з’явився запис з цією самою легендарною фразою, ви відразу впізнали голос сина?

Знаєте, коли я перший раз почула той запис, я спочатку плакала, кричала і не вірила, що це він. Була істерика. Але потім, коли трохи заспокоїлась, навіть записала його голос на диктофон. Слухаю щовечора. Коли почався наступ, саме мій син був у рубці, і з рубки лунає його голос. Мій рідний голос. Ніколи не думали ми, що Рома Глібов з маленького містечка під Черкасами стане відомим на весь світ своїм гаслом. Такий сміливий! Його ж могли за цю фразу першим розстріляти!

Який він у повсякденному житті?

Він у мене дуже вихований. Я як мати від нього ніколи не чула жодного матюка. І тут він так сказав, що тепер це і не мат. Сьогодні всі, хто захищає Україну, - герої. ВСУ, морська піхота, прикордонники, волонтери, медики. Перед ними всіма я стою на колінах і схиляю голову. Але саме фраза мого сина стала гаслом війни проти окупанта. І ця фраза підбадьорює дуже багатьох. Коли стає зовсім скрутно, згадуєш її і думаєш «та пішли ви туди, куди той корабель». І стає легше.

Золотоноша – невелике місто. Всі ж один одного знають. Як люди в місті вас підтримують, допомагають?

Всі мої люди мене підтримали. Хто їжу ніс, хто копійку. Всі йшли й шли до нас. Я навіть брати не хотіла. Ніби на сині заробляю. А вони мені сказали «ти нас просто обійми» і більше нічого не кажи. Знаєте, наші воїни тримаються там. А ми тримаємося тут. Сьогодні кожен допомагає один одному, чим може. Наші захисники мають нами пишатися, коли повернуться з полону.

А хто чекає Романа вдома: дівчина, друзі? Як будете зустрічати героя, коли повернеться?

Зустрічати сина буду на колінах. Він же герой! Рома добрий дуже хлопець, завжди всім допомагав. Так що ми його тут всі чекаємо. Коли сказали, що його вже немає в живих, так весь район, де Рома ріс, плакав. Всі за Ромкою плакали. Бо він хороша людина, він – «душа». У Золотоноші його дівчина чекає. Інна звуть. Дуже любить його і говорить мені: «Тетя Таня, я ж його дочекаюсь». І ми дочекаємося. Ми всі за них молимся. Кожна мама, чий син зараз у полоні. І я вірю, що нас почують небеса.

Марія Ціпцюра (ONet Україна )

Стрімінговий сервіс Netflix прибрав свій застосунок із магазинів App Store та Google Play в РФ

Под Киевом оккупант переехал на танке своего командира, полковника Юрия Медведева, обвинив в гибели половины сослуживцев 

Об этом в Facebook сообщил журналист Роман Цимбалюк.

Инцидент произошел в районе Макарова Киевской области в рядах 37-й отдельной мотострелковой бригады (в/ч 69647). Из более чем 1500 военнослужащих половина погибла и получила ранения.  

"Военнослужащий, выбрав удобный момент во время боя, переехал танком командира бригады, полковника Юрия Медведева, повредив ему обе ноги", – написал Цимбалюк.  Сейчас Медведев находится в больнице в Беларуси. 

Он награжден орденом мужества, а также получит компенсацию за "боевое ранение", но при "защите Донбасса".

Надеюсь сдохнет!

Под Мариуполем ликвидировали командира 810-й бригады морской пехоты армии РФ, полковника Алексея Шарова. 

Земля стекловатой, мразь!